Клімат, ландшафти

Природні умови

Рельєф

Геологічна історія території

Ландшафти

Водойми

Клімат


Рельєф

Територія національного парку розташована на обох берегах річки Сіверський Донець, в її середній течії. Більша частина парку – правобережні узвишшя так званого корінного берега, менша територія представлена лівобережними низовинними рівнинами заплави та борової тераси річки. Правобережжя представлено південним язиком відрогів Середньоруської височини, пасма пагорбів якої круто обриваються до долини Дінця та стають більш пологими на заході. Територія порізана мережею субширотних гряд пагорбів зі округленими обрисами та розсічена ярами, що круто спадають до долини великої річки й відкривають свої мальовничі ложа променям сонця. Середні висоти коливаються в межах 170-190 м. над рівнем моря, максимальні сягають більше 200 метрів. Перепади висот складають 100 метрів, що особливо помітно в долині Сіверського Дінця біля Козачої гори та між селами Коропів Хутір та Гайдари. Тут кручі річкової долини утворюють неповторну гаму крутоярів, що спалахують в сонячному промінні білизною пісків та строкатістю глин, розлогих та крутих лісистих схилів, прорізаних вузькими ярками. Далі від річкової долини схили ярів не менш стрімкі, а їх ложа ширші й зайняті мальовничими болітцями в оточенні луків та вікових дібров. Впадає в очі відмінність місцевих ярів від таких у багатьох степових районах: схили не утворюють (як у степу) круч, а днища – глибоко врізаних промивин. Ще далі на захід долини стають глибшими, але значно ширшими, а плакори (рівні підвищені ділянки) – ширшими й пласкішими. Починається славнозвісний вододіл басейнів Дніпра та Дона, де колись проходив Муравський Шлях. Поблизу території парку висоти вододілів складають 180-200 м. над рівнем моря. Вздовж Сіверського Дінця пасма горбів складають відроги крутих схилів річкової долини – так звані гори. З півночі на південь від сел. Гайдари до села Коропів Хутір це: Городищенська гора, Монастирська гора, Пташина гора та славетна Козача гора. Найбільш велику овражно-балкову систему утворює Добрицький яр: довжина ложа самого яра складає 7,5 км., бічних відгалужень – 8 км. В цілому, рельєф правобережної частини території НПП «Гомільшанські ліси» підвищено-рівнинний, згладжено-горбистий з сильним пересіченням біля долин річок.

Приблизно на рівні межі південній третини правобережжя височину розтинає долина річки Гомільша, що дала ім'я національному парку. Ширина долини невелика – до 400 м., долина зайнята просторими очеретяними масивами, ділянками чагарникових та вільхових боліт, заболочених луків.

Долина ріки Сіверський Донець в межах НПП представлена двома терасами: заплавна тераса, що намивається в теперішній час, і більша частина якої затопляється в період сильних паводків та борова (піщана, друга) тераса, складена пісками, що намиті рікою в післяльодовиковий час (а саме 7-10 тис. років тому). В заплавній терасі виділяють:
– район активного випадіння осаду – висока заплава та прируслові вали. Дана ділянка складена дрібнозернистими білими річковими пісками, що утворюють чудові пляжі біля біологічної станції та села Задонецьке, а також лесом та глинами;
– основна частина заплави, складена різними за походженням та властивостями матеріалами, внаслідок чого тут утворюється мозаїка заболочених ділянок, сухих луків та масивів лісу;
– притерасні пониззя, що характеризуються сильним заболочуванням внаслідок близького залягання водотривких глинистих горизонтів.
Основна частина заплави розташована на лівобережжі Сіверського Дінця, біля сел Задонецьке та Черкаський Бишкин переходить на правий берег. Ширина заплави в межах парку 1-2 км.

Піщана (борова) тераса складена різного роду пісками, або дуже плавно переходить в попередню – заплавну терасу, або обривається крутими уступами. Території в околицях Задонецького притаманний пласкорівнинний тип рельєфу (іноді – «як стіл»); південніше Коропова Хутора чітко виражена система барханів, іноді до 10 метрів заввишки, особливо біля села Черкаський Бишкин. Даному району властиве розвіювання пісків, позбавлених рослинності, утворення піщаних кучугурів на наносів. Ширина даної тераси складає 2-4 км.


Геологічна історія території

Добре простежена в даному районі починаючи з палеозою. Більшу частину силуру та девону територія локалізації національного парку являла собою суходіл; з початком кам'яновугільного періоду відбувався наступ моря – затоки кам'яновугільного басейну. В цей час тут набули поширення просторі мілководні слабкосолоні водойми, порослі деревовидними плавунами, хвощами та папоротями, що знаходили на цій території межу свого ареалу. Цікава фауна кам'яновугільних лісів: велетенські (десятки сантиметрів) скорпіони, поденки розміром з голуба, бабки-меганеври з розмахом крил 1 метр. Породи даного періода сховані під колосальною товщею пізніших відкладів, виходи на поверхню в межах НПП «Гомільшанські ліси» не спостерігаються. Пермський період позначився відступом та повторним наступом морської затоки. Йшли процеси відкладення солі в мілководних сильносолених озерах та лагунах. Виходів порід даного періоду на території парку не відмічено. Ближче до кінця пермського періоду відбувається відступ моря на схід; в наступному, тріасовому, періоді мезозойської ери по усьому регіону розповсюджуються спекотні пустелі з їх дивовижним світом ящірок, черепах, псевдозухів – сухопутних величезних родичів крокодилів, примітивних динозаврів та предків ссавців. Тріасовий період був вельми сейсмоактивним, та по його закінченню Східно-Європейська платформа заспокоїлась та втратила тектонічну активність. До кінця тріасового періоду клімат змінюється, стає вологим та прохолоднішим, починається наступ моря.

Юрський період в історії даної території був воістину морською сторінкою: розлогі мілководі тропічні моря вкривали увесь простір, лише деінде висились пласкі диски коралових атолів. Теплі води борознили химерні, літаючі у товщі океану Тетіс плезіозаври, що рухали своїми кінцівками-плавцями незалежно одне від одного, а також таємничі іхтіозаври. Диски мушель амонітів ширяли в товщі благодатних вод, мигцем проносились стріли каракатиць-белемнитів. Виходів на поверхню відкладів даного періоду поки не знайдено, проте на південному сході області, в Ізюмському районі вони доволі розповсюджені, утворюють, наприклад, основу відомої гори Крем'янець біля міста Ізюм. До кінця юрського періоду море відступає, та на початку крейдяного періоду на території регіону розповсюджується наземна флора з пануванням голонасінних (араукарії, секвої, предки сосен та ялин, гінкго) та фауна динозаврів. Породи цього періоду представлені слабко, скам'янілостей не знайдено. Однак весь наступний крейдовий період (крім його початку) територія розташування нинішнього НПП «Гомільшанські ліси» ховається під товщею тропічного моря Тетіс з його унікальною фауною амонітів, белемнітів та морських рептилій. На прилеглій до НПП території є виходи на поверхню порід тих часів, а саме крейди. В його шарах зустрічаються чисельні мушлі молюсків, наприклад, белемнітів, амонітів, немокардиумів та ін. Повітряні простори борознили дракони-птерозаври: величезні птеродактилі, що ширяли в пошуках риби над дрібними затоками та будували гнізда на атолах та рифових скелях.

До початку третинного періоду море починає відступати. Дивовижні істоти мезозою поступається ареною життя фауні ссавців та птахів спекотних тропічних лісів еоцену. В цей час на території, де зараз розташований Національний парк, бродили хижі родичі журавлів гасторніси вагою в півтони. Маленькі примітивні коні, перші великі ссавці диноцерати, ранні хижаки та примати складали основу палітри цього дивного світу, що звався буровугільним лісом за характерні відклади бурого вугілля. На території парку є мальовничі виходи порід тих далеких часів: зеленуваті глини та жовто-зелені бархатисті піски з прошарками бурого вугілля, рудуваті пісковики в оточенні тих таки ніжно-зелених глин та пісків. Інколи, підібравши уламок пісковика або плиточку бурого вугілля, можна знайти сліди давно проминулого життя – відбитки дивовижних рослин, родичів тих, що мешкають в наш час на південному сході США та в субтропічному Китаї, відливи хітинових панцирів комах, окремі кісточки маленьких звірят. Сама обстановка на схилах, складених красивими еоценовими пісками та глинами в оточенні пишного пір'я листя папороті здається романтичним відлунням минулої епохи.

Кінець еоцену відзначився новим наступом моря, мілководного й теплого. В його водах плавали косяки сардин, які годували велетенських хижих китів – базилозаврів, схожих на гібрид змії, кита й крокодила.

Остаточно північний схід України став суходолом на середину міоцену. На просторах Східноєвропейської рівнини зашуміли субтропічні ліси, які блискали білими квітками магнолій та каштанів, з велетнями-дубами, кіпарисами, кедрами, ялинами, осиками й березами. Степи також займали великі простори. Шими дикими обширами бродили стада мастодонтів та носорогів, перших оленів та стародавніх коней. За ними прямували орди хижаків, на які була багатою міоценова доба: шаблезубі кішки, пращури леопардів, гієн та вовків. Пізніше поширилася багата гіпаріонова фауна, названа так по одному з характерніших видів цієї фауни – коню гіпаріону. Гієни, вовки, росомахи, борсуки, куниці (в т.ч. й велетенські – з леопарда – куниці перуніум), коні, бики, носороги, слони (в т.ч. й найбільший зі слонів – південний слон), велика кількість птахів, вже зовсім схожих на сучасних, наповнювали ліси, савани, прибережні зарості вздовж давнього русла Сіверського (або Гіпаріонового?) Дінця.

Аж ось розпочався плейстоцен, а з ним і перші сильні похолодання. Субтропічний помірний клімат змінився субарктичним, зашуміли темною хвоєю ялинові ліси, а поруч з ними – примарні світлі модринники. Чотири льодовикових періоди – чотири теплих міжльодовикових періоди. Субтропіки повертались знову, разом з південними тваринами та рослинами. Але, в цілому, плейстоцен – це час похолодань та перебудови клімату на помірний лад. Регіон, де розташований НПП, вистояв (льодовик не поширювався на басейн Сіверського Дінця) та став островом-сховищем теплолюбної широколистяної рослинності, а разом з нею і багатьох інших форм життя. Саме цим можна пояснити велику кількість дольодовикових реліктів флори, світу грибів та тварин. Характерними елементами льодовикової фауни були мамонти, шерстисті та лісові носороги, великорогі олені, лосі, північні олені, бізони, вівцебики, печерні та малі печерні ведмеді, печерні леви, леви, а також відомі нам леопарди, тигри, гієни, вовки, росомаха, борсук, лисиця, бобри, орли-могильники й беркути, балабани й сапсани, велика кількість куликів (які зараз властиві Арктиці), дрохви, журавлі, сірі сорокопуди, прудкі й живородні ящірки, гадюки, вужі. Широкими просторами тундростепів (сухий холодний степ) кочували давні мисливці-збирачі, перші люди. Забезпечені великою кількістю дичини, ягід, грибів, дарами лісових острівців (у тому числі й будівельними матеріалами), давні племена прагнули до цієї суворої, але щедрої землі, розташованій біля великої ріки, що несе свої холодні талі води на південь. З тих часів збереглися наконечники списів, скребки, кухонні залишки, залишки викопних тварин, багато з яких ідентичні сучасним та зустрічаються нині у діаметрально протилежних частинах Євразії. Давні мисливці-кочівники, а слідом за ними й осіле населення в значній мірі винні в знищенні багатої плейстоценової фауни регіону. Деякі види проіснували на території розташування парку до початку нашої ери (леопард, тигр, лев), до Х сторіччя (гепард), до ХVI-XVII ст. (тур, тарпан, зубр, сайга). Наприклад, ще на початку ХІХ ст. в тодішній Харківській губернії а саме у Вовчанському та Зміївському повітах зустрічались ведмеді, пугачі, беркути (два останніх зникли в 30 рр. ХХ ст.), а в степу – хохітва й дрохва. Але це вже історичний період і палеонтологічну подорож в часі на цьому моменті доведеться завершити.


Ландшафти

Територія національного природного парку «Гомільшанські ліси» багата на різноманітні й мальовничі ландшафти. Тут, на невеликій площі, яку можна обійти за один день, можна побачити степи, прикрашені султанами ковили, вікові діброви на урвистих схилах долини Сіверського Дінця, високі гриви сосен на горах біля ріки, темну зелень борів, сліпучу білизну річкових пляжів та пустищ борової тераси, старі заболочені вільшняки та наїжачені поваленими велетнями ліси річкових заплав, море очерету, що шелестить на вітру, соковиту зелень заболочених луків (у тому числі і в оточенні вікових дібров та мальовничих схилів), чистоту лісових струмків, що несуть свої води у сяючих піщаних ложах. Для повноти картини варто згадати порізане узлісся з примикаючими до неї луками у хвилястій місцевості: язики лісу з окремими дубами-патріархами вдираються далеко в розкинуті на пагорбах луки, а далі, де зелень трав утворює лінію горизонту, стоять поодинокі дерева-велетні з пишними кронами та слідами ударів блискавок. На прилеглій території особливо цікаве озеро Борове з його реліктовою бореальною (тобто північною, тайговою) флорою, що заселяє прибережну зону, та степи в околицях сел Нижній та Верхній Бишкини. На озері Борове поширені зеленомохові та сфаґнові угрупування, березові та осикові гаї, зарості верб, очерету, рогозу. Степи представлені різного типу травостанами: лучні степи з високим різнотрав'ям та великою кількістю квітів, ковилові степи, запаморочлива-терпкі полинні різнотрав'я. А крім того – байрачні діброви з високими колонами дубових стовбурів, примарними сутінками пологу та майже голою землею по днищах балок – в царстві сутінок та напівмороку, чагарникові хащі з різноголоссям співочих птахів та запаморочливо-солодким запахом квітнучих навесні тернів. Цікаво також урочище «Горіла долина», що розташоване у 9 км від меж парку: дуже красиво виглядають мілководі солонуваті озера в оточенні насичено-зелених морських комишів та високих осок, посеред абсолютно плаского степу. Ці озерця та оточуючі їх прибережні зарості дають притулок незліченій кількості качок, куликів, співочих птахів, земноводних, рептилій та цікавим водяним жукам, знайденим тільки тут. Навесні й восени ця місцина як магніт приваблює тисячі перелітних птахів – гусей, качок, куликів та інших.


Водойми

Територія парку багата на водойми різного ландшафтного типу та гідрорежиму. Майже через середину парку протікає ріка Сіверський Донець, що сягає 20-50 м завширшки, з доволі стрімкою течією (0,3 м/с, а місцями до 0,45 м/с). протяжність русла в межах Національного парку складає 9 км., а з урахуванням потрійного русла «тридонеччя» (біля села Черкаський Бішкін) – 14 км. Вздовж русла ріки зустрічається багато пляжів, особливо гарним білим піком відрізняються пляжі біля с. Задонецьке, або в районі біостанції ХНУ. Є намивні штучні пляжі біля турбаз в межах с. Коропово. Дрібні водотоки представлені річкою Гомольшею (протяжність русла – 14 км.) та струмками-притоками Гомольші. До меж національного парку підходить річка Вільшанка. Долини малих водотоків дуже мальовничі, з багатою лучною та водною рослинністю, колами різнобарвних бабок над тихими плесами. Пляжів немає. Частина русла сильно заболочена, зникає в густих заростях очерету.

Озера природного походження представлені невеликими заболоченими западинами посеред діброви (їх рекреаційне значення невелике), заплавними озерами різних розмірів, плесами дрібних річок та струмків (неглибокі, часто – заболочені, рекреаційне значення невелике). Особливе зацікавлення являють великі заплавні озера, серед них – Біле озеро біля села Задонецьке, оточене лісами, площа водного дзеркала складає 18 га, частина берегів поросла очеретами та чагарниками, оточене великими осиками, віковими дубами та соснами. В північно-східній частині узбережжя є добрий пляж штучного походження, з добрим під'здом. Знайти це чарівне місце геть не важко. Біле озеро з'єднане з Сіверським Дінцем заболоченою протокою, яка перед впадінням в ріку відкривається широкою гладдю затоки Косач. Це дуже мальовниче місце з тихими затонами, що вдаються вузькими губами до стіни густого лісу, з білосніжним лататтям на водній гладі, чудовою панорамою з берега та води на оточуючі пагорби-гори (Пташина, Монастирська, Городищанська). Нижче с. Коропово розташовані такі великі озера як Коропово, Перегон (Косовське). Вони дуже мальовничі та відносно легкодоступні, але більш цікаві для шанувальників дикої природи, аніж для тих, хто віддає перевагу відпочинку на пляжах та пікнік-плацах, позаяк облаштованих пляжів тут немає. На правому березі, біля південних меж парку, лежить інше озеро Біле (не плутати з Білим озером біля Задонецького): воно приголомшує обривами західного берегу, порослого старими осиками та дубами, болотами та переплетеними ліанами заплавними лісами східного берегу. Місце доволі первісне, дике, для «пляжного» відпочинку геть не придатне. До того ж тут необхідне обмеження відвідання, щоб не порушувати хитку природну рівновагу цього унікального місця. Однак, організовані національним парком екскурсії в супроводі досвідченого ґіда гарантують шанувальникам дикої природи незабутні зустрічі з представниками багатої місцевої фауни та флори під розкішним покривом заплавних лісів.

Із штучних водойм рекреаційне зацікавлення являє ставок «Нижні млини» між селами Велика та Суха Гомільша. Розташований у пониззі просторого заболоченого яру, в оточенні високих пагорбів, ставок примітний витонченим сполученням високих сосен, потужних дубів, розлогих в'язів, кленів та осик. До дамби ставка підходить добре наїжджена ґрунтова дорога. Ставок розташований у 3 км. від с. Велика Гомільша (дорогою) та в 4 км (по прямій, на північний схід) від села Коропів Хутір (ґрунтовою дорогою близько 8 км.).


Клімат

Клімат даної території помірний, перехідного характеру від морського до континентального, з теплим (подеколи – спекотним) літом та помірно прохолодною зимою. Опадів помірна кількість, випадає 75-80% від кількості, що випаровувається, сума за рік складає 450 мм, більша частина – у вигляді бурхливих літніх злив, під час яких бувають сильні вітри, а інколи – тривалі затяжні дощі та похолодання. Глибина снігового покриву – до 20-30 см. Зими м'які, середні температури складають -1 -6?С, але з тимчасовими похолодшаннями до -20 -30?С. Нерідко трапляються тумани, на початку та наприкінці зими – сильні вітри (так само, як і на початку січня). Характерні тривалі (2-3 тижні) відлиги, а часто – зима без морозу та встановлення снігового покриву. Літо тепле, інколи – спекотне, до +40?С; середні температури складають +23?С. У серпні трапляються значні суховії, що розносять велику кількість дрібного пилу, висушують розтріскану землю. Серпень – найпосушливіший місяць (і найспекотніший), липень – спекотний, але у першій половині часто трапляються грози, червень – теплий, дощовий, інколи з похолоданнями до +15 +17?С. Тривалість вегетаційного періоду 200-220 днів. Кліматична (природня) весна починається з перших днів березня-кінця лютого. Березень вітряний та холодний, хоча сонце може пікти доволі сильно. Квітень в цілому теплий (+10 +17?С), але ночі холодні, нерідкі нічні заморозки. На початку-середині травня може бути незначне похолодання до +8 +10?С, а з середини місяця інколи на 7-10 днів встановлюється сильна спека – до +30 +33?С. Дощі частіше бувають у першій половині місяця.

Осінь в цілому тепла, здебільшого суха. Початок вересня може бути як сухим та теплим, так і холодним та дощовим, в середині місяця погода скоріше дощова, ніж суха. Кінець вересня та більша частина жовтня суха та сонячна, тому, як то кажуть, ласкаво просимо! Листопад доволі норовливий, частково сонячний та теплий, частково похмурий, холодний та вітряний, з дощами та мокрим снігом. В цілому, декади листопаду не схожі між собою, у різні роки – різні. Непередбачений місяць у відношенні погоди.

Значне похолодання настає зазвичай в середині-наприкінці грудня, у 20-х числах його випадає сніговий покрив. Також доброю морозною погодою з виблискуючим снігом радує кінець січня – початок лютого, інколи середина лютого. Період різдвяних та новорічних свят в різні роки характеризується різною погодою. Зазвичай на католицьке Різдво холодно (до -15 -20 ?С), є сніг. На новий рік може залишатися лежати при продовженні морозів, а може танути. В останньому варіанті тепло (до +5 +7?С), може бути дощ з мокрим снігом, сильний вітер.

Купальний сезон в озерах починається з 15-20 травня (температура води +15 +20?С), в річці Сіверський Донець – з середини (при прохолодній погоді – з 20-х чисел) червня, при температурі води +15 +23?С. Закінчується сезон в останніх числах серпня – на початку вересня. В багатьох озерах та річкових затонах купатись не рекомендовано, починаючи з 15-20 липня, через цвітіння води.

Як ви дізнались про сайт НПП «Гомільшанські ліси»?

Авторизация