День водно-болотяних угідь у Зміївському районі.

(0 голоса, среднее 0 из 5)

Другого лютого в усьому світі відзначатимуть день водно-болотяних угідь. У цьому відношенні Зміївщина особливо багата. Через район протікає річка Сіверський Донець, в заплаві якої є багато озер різного типу. Але найбільш цікавою є так звана Лиманська озерна система, яка включає озера та болотяні масиви різного типу. Багато тисяч років тому по території, на якій зараз лежать місто Слобожанське та села Лиман, Шелудьківка та інші, протікав Сіверський Донець. Його води виробили широку рівнину з багатьма пониженнями. Коли ріка відступила далі на захід, у цих пониженнях почала накопичуватись дощова та снігова вода. Виникла мережа озер, кожне з яких потоками ґрунтових вод пов’язане з іншими. Через особливості рельєфу вода з дрібніших озер поступово просочувалась до найбільшого з них – озера Лиман. Зміни клімату, що відбувались протягом років, а згодом і діяльність людини, поступово видозмінювали ці озера. Так сформувався ландшафт, який ми бачимо тут зараз.

Найвище положення у цьому каскаді озер займає урочище Сухий Лиман, яке підживлюється грунтовими водами з навколишніх полів. За історичними відомостями, які дійшли до нас, ще півтора століття тому це було велике торфовище. Відомий дослідник природи Харківщини В.І. Талієв на початку минулого століття писав, що у сухі роки після однієї з пожеж торф там зайнявся та горів кілька років. Після тривалої пожежі на місці колишнього торфовища сформувалось велике пустище, яке почало знову поступово заповнюватись водою. У радянські часи була спроба його осушити, тоді були створені меліоративні канали. Але згодом, коли ця система припинила роботу, рівень води знову почав зростати. Також сильні зміни відбулись на озері Чайка, яке ще до середини минулого століття мало багато відкритої води, але згодом, після створення Зміївської ГРЕС, почало заростати очеретом.

Зараз Сухий Лиман, озера Очеретовате та Чайка являють собою великі масиви очеретів. Це не просто непролазні болота, вони є домівкою великій кількості коловодних птахів. Тут гніздяться лебеді, є кілька гніздових колоній чапель, це важливе місце гніздування качок.

Саме озеро Лиман до середини минулого сторіччя було солонуватим через відсутність стоку до Сіверського Дінця. Але після створення електростанції був проведений канал до річки, який зараз забезпечує озеро прісною водою. Теплі води електростанції навіть у суворі зими підтримують в озері великі ділянки відкритої води. Цим користуються коловодні птахи: відмовившись від тривалого та небезпечного шляху до традиційних місць зимівель на морському узбережжі, тисячі качок залишаються тут на зиму. Це і місцеві крижні, і північні гоголі та крехи. Інколи тут взимку можна побачити зовсім незвичайних птахів: сіру чаплю, рибалочку, або гірську плиску, які не мають шансів пережити зиму в інших місцях. Велика кількість птахів та риби в озері приваблюють сюди хижих птахів, найбільші з яких – орлани-білохвости. А підчас весняного прольоту тут можна побачити тисячні зграї гусей.

Також цікаве частково заболочене урочище Горіла Долина. Через слабкий стік води ґрунти тут підсолені, на них зростають деякі південні види рослин. А великий відкритий ландшафт з наявністю води у період весняної та осінньої міграції приваблює сюди зграї сірого журавля та гусей.

Вже сотні років ці угіддя є середовищем існування не тільки диких тварин, але й людей. Використовуються і місцева риба, і дичина, і навіть вода та очерет. Але не обходиться без проблем. Щорічно можна спостерігати масштабні пали сухого очерету. Намагаючись убезпечити своє житло від вогню, або просто бажаючи подивитись на вогонь, люди створюють великі пожежі. Це підсилює випаровування води, сприяючи обмілінню озер. У спаленому очереті, особливо навесні, гинуть або залишаються без укриття дикі тварини. А ще при спалюванні очерету у повітря піднімаються шкідливі речовини, у тому числі викиди електростанції. Це вже шкідливе для здоров’я людей.

Міжнародний день водно-болотяних угідь – чудова нагода згадати про унікальність нашої природи і подбати про її збереження для нащадків.

 

Є.О. Яцюк, науковий співробітник НПП «Гомільшанські ліси»