Рубрика : Екологічні казки

АКЦІЯ : " ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ОЧИМА ДИТИНИ"

РУБРИКА "ЕКОЛОГІЧНІ КАЗКИ"

 

Екологічні казки дають змогу дошкільнятам та школярам зрозуміти основні екологічні проблеми сьогодення та стати джерелом формування елементарних екологічних понять.

Кожен бажаючий також зможе написати свою власну екологічну казку та вислати іі на нашу електронну адресу. Казка обов`язково з`явиться в нашій новій рубриці.

Електронна адреса: Этот e-mail адрес защищен от спам-ботов, для его просмотра у Вас должен быть включен Javascript

Учні, які відгукнулись на акцію:

 

Стельник Данило

Учень 4-го класу

Задонецької ЗОШ І-ІІ ступенів

"Трішки" сміття...

В одному селі жив хлопчик , звали його Петрик-розбишака. І був він не слухняним та не дуже добрим. Коли приходило літо, то його улюблена втіха була - купатися в річці. Міг він там і увесь день пробути, забувши, що вдома за нього можуть хвилюватися... та де там - йому все ні до чого.

По дорозі на річку він завжди заходив до магазину та купував собі багато цукерок, солодкий напій, та морозиво..

Ось і цього разу він так зробив, накупив усього та й розважався аж до вечора.

Коли сонце почало сідати, Петрик швиденько вирушив додому, забувши, що на пляжі злишились обгортки від солодощів та пляшка від солодкого напою.

По дорозі він зустрів дідуся, який рибалив неподалік. Той йому сказав :

-Петрику, я бачу, ти розважався увесь день, пірнав в чисту річку, плавав, лежав на біленькому пісочку під ласкавим сонечком... а чому ж ти не забрав своє сміття?

- Та, діду, що то за сміття, його там зовсім трішки, завтра прийду, а його вже не буде, вітерець розжене все - тай побіг собі додому.

- Ой, Петре-Петре, - промовив сам собі дідусь, засмутившись .

На другий день хлопчик-розбишака знову прийшов на пляж, та там було якось дуже вітряно. Зайшовши у воду він натрапив на щось таке, що визвало в нозі якийсь незрозумілий біль. Витягнувши ногу з води Петрик побачив, що порізався.

" І хто це такий дурний !!"- заголосив Петрик - "що в воду викидає скло, людям вже й купатися не можна" Сів він на пісок, а із-під нього заблищала пляшка, почав він руками по піску водити, і зрозумів, що під тонкою піщаною оболонкою ховається багато сміття. Треба було йти додому, а нога дуже боліла. Ледь підвівшись Петрик побачив, що до нього йде дідусь, якого він учора бачив.

- що, хлопче, трапилось? чому такий сумний ?

- порізав ногу у воді, об щосб гостре, тепер мушу йти додому, бо меня дуже боляче.

- давай-но подивимось, об що ж ти міг порізатися.

дідусь обережно провів рукою на мілині річки та витягнув з води металеву банку з-під консерв.

- ось, бачив, Петре, це мабуть також "трішки" консерв хтось залишив? а ти тепер страждаєш.....

- так, я зрозумів, що був не правий, і більше ніколи не залишу після себе сміття, не хочу, щоб комусь було так боляче, як мені зараз.

Дідусь допоміг хлопчику, довіз на велосипеді його додому. А через кілька днів, коли нога перестала боліти, Петрик знову вирушив до річки, але вже з великими пакетами. Та була в нього інша розвага: він почав прибирати сміття з піску, з мілини ріки, аби більше ніколи засмічувати навколишнє середовище.

________________________________________________________________________________________________________________

Екологічна казка

учениці 7-А класу

Зміївської загальноосвітньої

школи І-ІІІ ступенів № 2

Золотухи Наталії

Війна зі сміттям

Жила-була дівчинка. Її  звали Венера. Вона дуже любила малювати. Писала портрети відомих та багатих людей і продавала їх за гроші. У неї був молодший братик Вільям. Вони жили бідно у маленькому будиночку на околиці міста.

Але жили вони так недовго. Злий чаклун М’юстінг накликав на них чудовиськ із сміття.

Брат і сестра вже втратили віру у те, що вони зможуть врятуватися. Але раптом звідкілясь з’явилося  яскраве світло,  й з нього вийшла маленька фея. Вона  прогнала чудовиськ сліпучим світом. Потім вона сказала:

-      Венера, будь обережна, це був злий чаклун М’юстінг. Він посилає своїх монстрів по всьому світу і намагається знищити природу.

-      Хто ти? – запитав Вільям.

-      Я фея, мене звуть Мілана. Я володію силою сонячного світла. Чи хотіли б ви піти зі мною і допомагати нам з друзями боротися проти чаклуна і його доньки Консуелли?

Венера подивилася на свій зруйнований будинок і вирішила прийняти пропозицію Мілани. Вони увійшли у портал із блискучого світла і полетіли в королівство природи, де правила принцеса Аврора.

Мандрівники опинились в чудовому палаці, що стояв посеред лісу. Венера і Вільям разом із Міланою стояли в зеленій залі, в якій росло безліч дерев і квітів. Тут зібралося багато дітей. Вони по черзі підходили до новеньких і займались з ними. Першою підійшла дівчинка віком приблизно як Венера.

-      Привіт! – сказала вона – Мене звуть Лія, я фея тварин.

Наступним був хлопчик, який виявився братом Лії, його звали Марк і він міг керувати вітрами. Потім підійшов теж хлопчик. Його звали Олівер, він мав силу ночі.

Вільям побачив, що одна дівчинка боїться підійти до гурту, тому він сам підійшов до неї і запитав:

-      Привіт, чому ти стоїш сама?

-      Бо я теж прибула сюди нещодавно, і не маю друзів – відповіла вона.

-      Як тебе звуть? – підійшла до них Венера.

-      Я Ніколь, у мене здібності керувати водою. А про ваші здібності я знаю, ти Венера, можеш фантазувати і втулювати свої фантазії в реальність за допомогою пензлика. А ти, Вільям, володієш силою вогню.

Не встигли вони познайомитись, як з королівського палацу прийшла страшна звістка. З’ясувалось, що на балу хтось  отруїв принцесу Аврору. У принцеси була сила любові, дружби та природи. Її  сили підтримували чистоту і порядок у всьому королівстві та захищали його.

Олівер, який був у них за головного сказав:

-      Це все мабуть витівки М’юстінга та його доньки Консуелли.

-      Ми маємо врятувати принцесу Аврору! – вигукнув Вільям.

І всі з цим погодились.

-      Я знаю, як можна вилікувати її, - сказала Лія – нам потрібна квітка, що носить назву ліндія. Вона росте в королівстві принца Люсьєна.

-      Тоді ходімо туди! – сказав Марк.

Так команда друзів вирушила на пошуки квітки. По дорозі їм зустрілися ті ж самі монстри. Вони вирубували дерева в лісі. Друзі вирішили їх прогнати. І вони почали боротись з ними. А Лія покликала на допомогу лісових звірів. Та несподівано ожили всі дерева та квіти і теж почали допомагати.  Так вони всі разом прогнали сміттєвих чудовиськ.

Олівер та його команда пішли далі. Раптом вони побачили, що з неба падає чорний сніг. Такого ніколи ще не було.

-      Я приберу його, ­­­- визвалась Ніколь.

За допомогою своєї сили вона утихомирила стихію. Потім їм заважав рухатись вперед шкільний вітер, але Марк припинив його.

Невдовзі почало вечоріти, через це друзі не бачили куди йти. Це М’юстінг насилав на них темні чари. Але Олівер і Мілана об’єднали свої зусилля і побороли закляття.

Нарешті всі дістались до поля, де росли квіти ліндії, але там було дуже  брудно, і ніхто не зміг дістатися до них. Друзі спробували об’єднати  свої сили і розчистити все, але сил було недостатньо. Та їм на допомогу прийшли принц Люсьєн і його помічник Ростислав. Разом вони дісталися до квітки і поспішили в палац, аби врятувати принцесу Аврору.

Невдовзі вона видужала і полетіла на битву з М’юстінгом та взяла собі помічників: принца Люсьєна, Ростислава, а також Вільяма та Венеру. А з М’юстінгом були сміттєві монстри. Битва була нелегкою. Та вдалося перемогти всіх монстрів. Та після цього по всьому королівстві розлетілося сміття. Аврора перетворила злого чаклуна у величезний сміттєвий бак, в який потім усі жителі королівства зібрали сміття.

Відтоді у всьому царстві була чистота , бо його мешканці підтримували порядок і любили природу.

А що ж сталося з Консуеллою? Вона вирушила на землю, щоб принести туди зло і розруху. Отож народ  Землі має берегти природу, щоб не допустити забруднення.

А Венера, Вільям та інші їх друзі чудово жили в цьому королівстві та боролися з новим злом.

______________________________________________________________________________________________________________

ЕКОЛОГІЧНА КАЗКА - БУТТЯ

Шматов Антон,

учень 11 – А классу

Зміївського ліцею №  1 ім. З.К. Слюсаренка

- Доброго ранку !

- Доброго ранку, мила ! Ти надзвичайно чарівна в променях ранішнього сонця.

- Дякую. Твої слова приємні та надихають мене.

Ця ранкова привітна та тепла розмова вже традиція. Та й не дивно. Минуло вже близько 15 років як струнка та елегантна юна Берізка оселилася на світлій затишній галявині поряд з веселим струмочком, що ніс вглиб лісу гомінки потоки прозорої ключової води. Навпроти красуні, тримаючи на своїх сильних руках громаду неосяжної крони, коротав своє вікове життя могутній Дуб.

Цей лісовий велетень був для Берізки наче рідний батько: захищав в люту непогоду та створював прохолодний затишок в палючу спеку.

Все було як завжди, але щось змінилося, щось непомітне і дуже важливе.

«Цього року осінь прийшла рано», - майнула думка в Берізки, коли вона зосередила погляд на пожовтілому листі сусіда – гіганта. «Але інші дерева навкруги все ще залишалися в своєму літньому зеленому вбранні».

Перебуваючи в деякій розгубленості, красуня звернула увагу на невеличку заводь, що створилася на крутому повороті лісового струмочка, майже під самим корінням дуба. Тут завжди працює гомінка родина бобрів – трудівників, які з року в рік весь час вдосконалюють своє помешкання, вносячи тим самим в навколишній всесвіт відчуття стабільної впевненості в прийдешньому дні. Але сьогодні зранку заводь була пуста, лише на поверхні з’явилася якась різнокольорова пляма.

Та чи Берізка була дуже молода, чи теплий сонячний ранок навіював відчуття щастя, біла красуня не надала  виявленим змінам великої уваги. Віддалений гомін веселої юрби, що поступово наближався, викликав в неї спогади про зміни в житті, які відбулися декілька років тому.

Все почалося з того, що хлопець та дівчина, які сподобалися один одному, почали зустрічатися біля нашої Берізки та, тримаючись за руки, довгими годинами сиділи під її зеленою кроною. Через деякий час пара молодят знову з’явилась на звичному місті, але в дещо незвичному вигляді: хлопець був у чорному святковому вбранні, а дівчина в чудовій білій сукні. Їхні обличчя світилися безмежним щастям та впевненістю, що вони досягли якоїсь мети. Ці двоє підійшли до Берізки та обійняли її. І тут відбулося якесь диво: три всесвіти ніби злилися в один безмежний та могутній КОСМОС.

В той момент лісова білявка від відчуття важливості моменту навіть закрила очі та мимоволі уявила світлу ясність ранкового створення світу та теплі сонячні промені, які наповнюють навколишній світ яскравими кольорами.

Берізка в той момент не приділила великої уваги тому надприродному таїнству, що відбулося. До цієї події вона повернулася через деякий час, коли молодята знову з’явилися біля білявки. В їх поглядах була якась щира подяка та повага. Хлопець та дівчина періодично навідувалися до Берізки і кожного разу випромінювали любов та турботу один про одного.

З тої пори до молодої мешканки лісу приходило безліч пар, які вирішили пов’язати життя один з одним. Берізка весь цей час самовіддано ділилася з людьми своєю силою та теплом.

Гомін юрби все ближче та ближче. Ось вже й самі люди. Попереду йшли дорослі, за ними галасливою хвилею котився дитячий потік. Вони розташувалися під Берізкою та почали розбирати пакунки, що принесли з собою. Далі все відбувалися як в калейдоскопі. Через хвилину різка та нестерпна біль як електричний струм пронеслася по всім гілкам дерева.

- Що ви робите ? Припиніть ! Мені ж боляче ! – щосили кричала Берізка.

Але діти чули лише шелест листя на вітрі. Вони з веселим сміхом продовжували ломати гілки, зривати листки, видобувати з під кори сік.

- Тримайся, мила ! Терпи, люба !

Слова Дуба доносились до свідомості Берізки крізь невичерпний біль та відчай.

До самого вечора тривали ці тортури. З заходом сонця юні кати пішли відпочивати по своїх домівках.

Наступного ранку Берізка побачила своє віддзеркалення в прозорій воді струмка. Жах та відчай охопили її. Від недавньої грайливої зеленої крони залишилася одна гілка, біла кора з чорними прогалинами місцями була розірвана, а деінде на ній було щось вирізано. Та саме жахливе було те, що з деяких поранень до цих пір витікала її кров – березовий сік.

- Ти як, мила ?

В інтонації Дуба чувся неприховані сум та співчуття. Берізка поглянула на свого старшого товариша. Його листя стало ще жовтішим, на деяких гілках навіть почало опадати. Пляма під його корінням стала ще більше.

- Мені дуже боляче. Я не розумію, за що мене так покарано.

В цей час на галявину вибігла стайка дітлахів, а за ними дорослі. Вони навіть не зупинилися біля Берізки та пішли далі, туди, де з іншого боку галявини поки ще зеленів неторканий віковий ліс.

Поки, ще . . .

_________________________________________________________________________________________________________________

 

Справжні господарі Землі

Свинаренко Олександра

учениця 9 – В класу

Зміївського ліцею № 1 ім. З.К. Слюсаренка

В долині між невисокими горами протікала невелика річка. На її берегах росли пишні очерети, стебло та листя яких були темно-зеленими, немов оксамитовими. Очерети хилилися до прозорої води і милувалися своїм відображенням. У деяких місцях по берегам річки проступав пісок, поверхня якого частенько була вкрита водоростями та покинутими черепашками.

Річку любили всі: до неї навідувалися птахи, щоб втамувати спрагу, приходили з найближчого лісу тварини, щоб скупатися у прохолодній воді. А вода була прозорою-прозорою, такою, що проходячи повз річку, подорожній міг бачити веселі зграйки рибок, що бавилися в ній. Полюбляли річку і метелики: вони частенько пурхали над поверхнею, а потім поверталися на свою галявинку, де росли чудові квіти.

Одного разу в долині, якою протікала річка, оселилися люди. Вони приїхали здалеку і відразу взялися до діла: будували будинки, розорювали поля, висаджували нові рослини. Річка здивувалася: люди виявилися дивними істотами. Вони снували всюди в пошуках гарних місць та їжі, вивчали кожну травинку, кожен сантиметр землі, щоб обернути їх на свою користь. Річка їм дуже сподобалась, бо в ній було багато риби. І люди почали ловити рибу усіма можливими способами.

Але це ще не все! Люди полюбили купатися в річці. У саму спеку дітлахи з найближчих, збудованих на прекрасних галявинах, будинків прибігали до берега та наводили галасу. Річка була доброю та прохолодною, вона раділа людям, милувалася рожевощокими дітлахами, намагалася догодити їм найкращою рибою.

Так тривало деякий час: люди жили поблизу річки, брали для потреб воду, вудили рибу, купалися в прохолодній воді, прали речі. Та одного дня вирішили, що цього замало: воду можна не тільки брати, а й викидати  у неї відходи. Люди побачили, що вода швидко змиває бруд і відносить його подалі від очей. Їм це дуже сподобалось. Вони побудували тваринницькі ферми, звели заводи, а весь непотріб змивали у річку.

Засумувала річка. Вона була рада допомагати всім: і людям, і тваринам, і птахам, і метеликам, але їй зовсім не хотілося перетворюватися на інструмент для перенесення бруду та відходів життєдіяльності. Це зовсім  не приносило їй користі: вода стала каламутною, в ній вже не можна було розгледіти райдужних рибок, які, здавалось, і зовсім зникли. Почали покидати береги річки птахи та тварини, які боялися пити воду та купатися в ній через згубний сморід. Прибережний пісок вкрився товстим шаром бруду та тіни. Очерети зникли, ніби відмовляючись рости поблизу смердючої води.

Незабаром в річці перестали купатися і люди. Вони більше не плескалися в її прохолодних водах, не ловили рибу, а тільки приїздили помити свої автомобілі. Після цього на поверхні залишалися дивні круглі плями, які, ніби тонка плівка, покривали річку, виграючи веселкою в сонячних променях.

Так гинула річка. Вона плакала і стогнала, але люди не хотіли чути і намагалися не помічати її біди. Вони продовжували забруднювати воду, якої з кожним днем ставало все менше і менше.

Через деякий час  річка висохла. Від неї залишився лише тонкий струмочок, що в’ється по долині, ховаючись від людського ока. Згадкою про річку лишилися лише улоговинки та ярки, колись працьовито створені її водами.

Зникли з долини і люди: їм ніде було брати воду для їжі та пиття. Вони переселилися в інше місце, залишивши після себе справжню брудну пустинь… Довго ще буде оговтуватись долина від «справжніх» своїх господарів.

 

 

 

______________________________________________________________________________________________________________________________

Жива Краплинка

Свинаренко Олександра

учениця 9 – В класу

Зміївського ліцею № 1 ім. З.К. Слюсаренка

Я пропоную вам

Екологічну казку.

Героїв казки

Уявляйте ви.

 

Жива краплинка – мій герой

Сміливий, справедливий, добрий.

Зустріне на шляху і ворогів, і перешкоди різні.

Та вірних друзів їй не буде бракувати,

Вони із нею будуть мандрувати

І дружбу вірну допоможуть зберегти…

Її помічником метелик  жвавий буде

Як друзям і годиться, поруч стане всюди.

 

Жива Краплинка:

Спустилась я до вас з хмаринки,

Забруднена неначе з пилу.

Чого ж це так Земля змінилась?

Кругом димлять великі труби,

А з них шкідливий газ летить

Дощем кислотним падає з небес

Метелик:

Повітря було кришталеве,чисте,

Дощі вмивали Землю без кінця,

Веселками були укриті  небеса.

А зараз все сумне, непоказне,

З дерев злітає лист поволі,

Трава втрачає свій зелений колір…

 

Жива Краплинка:

А як же квіти, луки, ліс?

 

Метелик:

Їм теж нелегко жити стало:

Їх справжньої краси залишилось так мало,

Тепер вони від хмарок тільки засихають

І сірі серед літа не буяють.

 

Жива Краплинка:

Не може більше так тривати!

Яких же заходів потрібно нам вживати?

 

Метелик:

Ох! Не збагну, що нам робити!..

Як нам природу захистити?

 

Жива Краплинка:

Давай відправимося  у дорогу

І друзів всіх покличемо на допомогу!

 

Метелик:

Ну що ж, крокуймо тільки в ногу!

 

Жива Краплинка:

У лісі все спокійне, затишне,

Пташки щебечуть, все квітує,

Дерева кронами гойдають

В коренях у них струмочок протікає.

 

Метелик:

Не поспішай, Краплинко, вірити затишку,

Бо може тільки вдавана це тиша.

 

Жива Краплинка:

Ще почекаємо хвилинку!

Ось на галявині Стеблинка.

 

Метелик:

Чому сумна така рослинка?

Про що замислилась, Стеблинко?

 

Стеблинка:

Ой, бути в лісі в нашому біді!

Погляньте швидко навкруги:

Туристи в лісі нашому гостили,

Сміття повсюди залишили,

Багаття знов не загасили.

 

Жива Краплинка:

Летим, Метелику, скоріше,

Вогонь загасимо жвавіше.

 

Метелик:

Та ж сили мало в нас з тобою,

Боюсь не впоратись з бідою.

 

Жива Краплинка:

Аж тут ріка водичкою сповна,

Тай крапельок покличу я.

Вогонь загасимо у мить,

І не дамо йому горіть.

Ріка водою поділилась,

До неба крапельки злетіли,

Піднявся вітер грозовий,

Полився дощик проливний.

 

Вогонь ураз затих.

Врятований весь ліс!

Радіють звірі і птахи,

І на галявинках квітки.

 

Метелик:

Ходім, Сестрички! Молодці!

Допомогли згасити ліс.

 

Жива Краплинка:

А бачив річку? Бережки її?

Що з нею трапилось, скажи?

 

Метелик:

Тут неподалік завод стоїть.

Труба одна весь день димить,

А з іншої труби щосили

Відходи ллють, і ллють, і ллють…

 

Жива Краплинка:

А як же бідні рибки там живуть?

 

Метелик:

Які вже рибки? Їх давно нема,

Отрута їх позбавила житла.

 

Жива краплинка:

І як же зважилися люди

Позбавити живого всюди

Тепла, домівки, чистоти?

Природу гублять назавжди?

 

Метелик:

Так що ж такого нам зробити,

Щоб світ живий не загубити?

 

Жива Краплинка:

Прекрасний і величний світ,

Дає любов,  годує всіх,

І щоб життя не загубити,

Цей світ нам треба тільки ЛЮБИТИ!!!

____________________________________________________________________________________________________________________

Мартиненко Дмитро

учень 8-Б класу

Комсомольської гімназії №2

Зміївської районної ради

Харківської області

Учитель: Мальцева І. В.

Екологія Зміївського району

Збереження природи стало актуальним у наш час – епоху інформаційного буму, шаленого розвитку науково-технічного прогресу, атомної ери. Жак Ів Кусто відзначив, що раніше природа лякала людину, а тепер людина стала загрозою для природи.

Природа нашого краю є близькою і привабливою навіть тоді, коли помічаєш окремі негаразди, але завжди з’являється думка: невже у жертву цивілізації необхідно приносити здоров’я населення і довкілля. Так, територія Зміївського району характеризується значними відмінностями у використані земель, їх функціональному призначенні. У відносній близькості один від одного розташовані Зміївська теплова електростанція, яка є одним із найбільших забруднювачів атмосферного повітря Харківської області, і національний парк «Гомільшанські ліси» - найбільша природна територія області, яка вміщує ландшафти, що зберегли природну рослинність, зокрема унікальні угрупування дубового лісу з домішками липи, ясеня, клену. Так, у межах району  проходить долина ріки Сіверський Донець, до якої приурочені найбільш популярні рекреаційні зони  Харківської області з відповідною інфраструктурою та попитом. Така функціональна різноманітність у використанні земель породжує сучасну конфліктність природокористування та може викликати загострення екологічної ситуації в перспективі.

Сподіваюся, що людина постане перед природою не руйначем, а творцем. Цю істину повинен усвідомлювати кожний. Від цього залежить життя на нашій такій маленькій і такій беззахисній планеті Земля.

______________________________________________________________________________________________________________________

Нестеренко Марина Андрiївна

учениця 11-Б класу

Комсомольської  гімназії №2

Зміївської районної ради

Харківської області

 

Я все пам’ятаю..

 

Пам’ятаю я тi незрiвняннi часи,

Теплi зморшки бабусиних рук.

Памятаю отi нескiнченнi лани,

Де сидiв у травi малесенький жук.

 

Коли пiшов дощик,

Зi мною в калюжi стрибала,

А потiм мене молоком напувала,

Я все пам’тала…

 

I як ми разом город сапували:

Вона керувала, я квiти саджала.

Пташка летiла, махнувши крилом.

Наче це мара, я все пам’тала…

 

А ще водила мене в лiс,

Там показала менi зорi.

Захопливий i гарний свiт,

Вiдкрила менi навiть у морi.

 

I незбагненним був той час

Та незбагненним залишився,

Незабутнiм на весь вiк,

Перенесу її обличчя…

 

Бабуся до рiки водила

Дивитись води хвильовi.

Тодi вiдкрила менi чари

Природи, матiнки-Землi.

 

I все це диво тiльки спогад,

Застрягший посеред рокiв.

Лише природа пам’ятає

Тiнь вiдголоскiв тих часiв.

 

Тож збережiмо природу, Люди!

Всю велич її i красу.

I вдосконалимо споруди,

Котрi руйнують Землю.

 

I може, ще чиясь бабуся

Комусь i десь у певний час

Покаже незабутнє море –

I зорi запалають враз.

 

 

 

 

 

Ваш рід занять:

Авторизация